Ситуація, коли службовий автомобіль потрапляє в ДТП, украй неприємна. При цьому зазвичай виникають питання, пов'язані з компенсацією збитку постраждалій особі. Розглянемо ці моменти в статті.

Страхові виплати

Питання, пов'язані з відшкодуванням збитку в разі ДТП, регламентує Закон № 1961. Згідно з п. 21.3 ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 року № 1961-IV (далі — Закон № 1961 під час використання транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). На території України заборонено експлуатацію транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що діє на території України (п. 21.1 ст. 21 Закону № 1961).

Отже, водій будь-якого автомобіля, у тому числі й службового, повинен мати поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за яким більшу частину збитку постраждалій особі відшкодовує страховик. Але треба враховувати, що стандартні умови страхування передбачають наявність франшизи (частина збитків, яку страхова компанія не відшкодовує за будь-яких умов).

Розмір франшизи на відшкодування збитку, заподіяного майну потерпілих, установлюють під час укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Він не може перевищувати 2 % від страхової суми, у межах якої відшкодовують збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшують на суму франшизи, розрахованої за правилами зазначеного підпункту (п. 12.1 Закону № 1961).

Автомобіль також може бути застраховано за програмою добровільного страхування транспортних засобів (КАСКО). Цей поліс обов'язковий для власників авто, придбаних у кредит. Такі страховки теж передбачають наявність франшизи, а "невідшкодовну" частину збитку компенсує винуватець ДТП.

У випадках, визначених у п. 38.1 ст. 38 Закону № 1961, після виплати страхового відшкодування страхова компанія має право подати регресний позов до страхувальника або водія транспортного засобу, що спровокував ДТП. Зокрема, це право є в ситуації, коли ДТП визначено в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам Правил дорожнього руху (пп. "г" пп. 38.1.1 ст. 38 Закону № 1961).

Як компенсують збиток, не покритий полісом страхування

Під час виплати компенсації у випадку ДТП зі службовим автомобілем треба виходити з того, що діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, є джерелом підвищеної небезпеки (ч. 1 ст. 1187 ЦКУ). Збиток за таких обставин відшкодовує особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦКУ).

До того ж згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦКУ юридична особа відшкодовує шкоду, нанесену її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Тобто компенсацію збитку за винного працівника виплачує роботодавець.

На це звертають увагу й суди. Так, у п. 6 Постанови № 4 вказано, що не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не відповідає за збиток перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речовинне право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Таку особу роботодавець може притягнути до відповідальності лише в регресному порядку згідно зі ст. 1191 ЦКУ.

Отже, компенсацію збитку виплачує роботодавець, причому він це робить і в тому випадку, коли в ДТП потрапляє орендований у працівника автомобіль.

Юридична особа, яка відшкодувала збиток, нанесений його працівником під час виконання трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) або цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до зазначеного працівника — фактичного винуватця завданого збитку — у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом (ч. 1 ст. 1191 ЦКУ, п. 6 Постанови № 4).

За збиток, заподіяний підприємству під час виконання трудових обов'язків, працівники (крім посадових осіб), з вини яких його заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямого дійсного збитку, але не більше ніж їхній середній місячний заробіток. Матеріальну відповідальність понад середній місячний заробіток допускають лише у випадках, визначених у законодавстві(ст. 132 КЗпП).

Ситуації, у яких працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі збитку, заподіяного з їхньої вини підприємству, перелічено в ст. 134 КЗпП. Зокрема, це можливо, якщо:

• між працівником і підприємством згідно зі ст. 135¹ КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (з водієм зазвичай такий договір не укладають, оскільки цю посаду не внесено в Перелік № 447/24);
• збиток нанесено діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
• збиток нанесено працівником, який був у нетверезому стані;
• збиток нанесено не під час виконання трудових обов'язків.

Якщо підприємство має право стягнути з водія збиток у повному обсязі, який перевищує розмір його середньомісячного заробітку, йому доведеться звертатися з позовом до суду за місцем проживання водія (ст. 136 КЗпП). Строк позовної давності для подання такого позову становить 1 рік від дня виявлення заподіяного збитку (ст. 233 КЗпП).

Збиток у розмірі, який не перевищує середнього місячного заробітку працівника, роботодавець має право стягнути самостійно. Для цього необхідно видати відповідне розпорядження (наказ) не пізніше ніж через два тижні від дня виявлення заподіяного працівником збитку, про що його треба повідомити. На підставі такого наказу через 7 днів після його видання й підписання працівником можна здійснювати утримання із заробітної плати (ст. 136 КЗпП).

Однак під час кожної виплати заробітної плати загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 20 %, а в разі відрахування за декількома виконавчими документами — 50 % зарплати (ст. 128 К КЗпП).

БУХГАЛТЕР&ЗАКОН