Дитяча праця – наймана праця осіб, які не досягли віку трудової дієздатності. У Законі України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001р. зазначено, що дитиною є особа віком до 18 років. На роботу дозволено приймати дітей, яким виповнилося 16 років, однак для них необхідно створювати безпечні та здорові умови праці.

Порядок застосування дитячої праці визначений законодавством України про працю. Дитина має право на захист від економічної експлуатації та праці, що може бути небезпечною для неї чи заважати її освіті, завдавати шкоди здоров’ю, фізичному, психічному, духовному, моральному або соціальному розвитку.

Вперше закон, що обмежував тривалість робочого дня дітей 9-13 років до восьми годин, підлітків 13-18 років – 12 год. і забороняв нічну працю дітей та підлітків 9-18 років, прийнятий у 1833 році у Великій Британії.

На законодавчому рівні Міжнародна організація праці ухвалила Конвенцію від 17.06.1999 №182 «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці», яка була ратифікованою Законом України від 05.10.2000 2022-III і таким чином стала частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 3 Конвенції про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці №182, «найгірші форми дитячої праці» включають:

a) усі форми рабства або практику, подібну до рабства, як наприклад, продаж дітей та торгівля ними, боргова кабала та кріпосна залежність, а також примусова чи обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

b) використання, вербування або пропонування дитини для заняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи для порнографічних вистав;

c) використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності, зокрема, для виробництва та продажу наркотиків, як це визначено у відповідних міжнародних договорах;

d) роботу, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці чи моральності дітей.